Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS Вівторок, 12.12.2017, 23:44
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Гуманітарні

ГУМАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ ЯК УМОВА ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ГУМАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ ЯК УМОВА ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Інженер ХХІ століття повинен бути людиною високої загальної культури. Без неї він просто не зможе професійно працювати. Бо це пов’язано з двома важливими обставинами. По-перше: антропогенний вплив на природу сьогодні за своєю величиною відповідає самим природнім ефектам. В цих умовах тільки духовне багатство культурної людини здатне запобігти рішенням, які здавалися б технічно доцільними, однак, в кінцевому результаті, згубними для людства. По-друге: останнім часом стало помітно, що загальна, нетехнічна, гуманітарна культура безпосередньо потрібна там, де справа стосується творчості, де інженер проявляє себе саме як Інженер, спеціаліст високого рівня, творець нового, а не просто як виконавець. Тому ті, чий рівень недостатньо високий, опиняться практично непотрібними на ринку кваліфікованих спеціалістів – сьогодні це вже спостерігається в передових постіндустріальних країнах світу. Тому однією з суттєвих та актуальних проблем вищої технічної школи, одночасно з високоякісною спеціальною підготовкою, є гуманізація і гуманітаризація вищої освіти.

Аналіз робіт вітчизняних і закордонних дослідників в галузі вищої освіти в різних країнах світу дає змогу зробити висновок про те, що в наш час самими популярними в світі навчальними закладами є інженерно-технічні вузи. Необхідною основою їх популярності є глибина отриманої в них фундаментальної освіти, яка в якості базових компонентів включає як природничонаукову, математичну, так і гуманітарну складові [1].

Сучасна економічна ситуація в нашій країні призвела до того, що праця інженера опинилася за межами попиту на внутрішньому ринку трудових ресурсів. В зв’язку з цим виникає низка питань, які потребують своєчасної відповіді, для того, щоб переламати існуючу тенденцію: «Чому праця інженера в нашій країні не користується попитом? Може причина в тому, що ми готуємо занадто багато інженерів? А може в тому, що ми готуємо «не тих», які не відповідають сучасним запитам розвитку суспільства?

Аналіз педагогічної літератури і практики показує, що незважаючи на непогані загалом традиції викладання в наших вузах вітчизняна інженерна освіта має низку серйозних недоліків.

Одна з проблем - вузька підготовка і спеціалізація інженерів. Ще на початку століття один з творців інженерного проектування і освіти професор А.Рідлер писав: «Задача вищої технічної школи полягає не в тому, щоб готувати лише хіміків, електриків, машинобудівників тощо, тобто таких фахівців, які ніколи б не покидали своєї тісно обмеженої області, але щоб надавати інженеру багатобічну освіту, надаючи йому можливість проникати і в сусідні області. Добра освіта - це така, яка скеровує, тобто дивиться вперед і своєчасно з’ясовує задачі, що висуваються сьогоденням і майбутнім, а не примушує себе лише тягти і штовхати вперед без крайньої потреби» [2].

Друга проблема, навпаки, достатньо не усвідомлюється: наші вузи, готуючи майбутнього інженера, по суті орієнтуються на образ інженера другої половини ХIХ, першої половини ХХ століття. Річ у тому, що сучасна інженерна діяльність не лише стала складнішою і оснащеною комп’ютерною технікою, але нею все частіше вирішуються нетрадиційні задачі, які вимагають нового інженерного мислення. Для нетрадиційних видів інженерної діяльності характерні такі особливості: 1) зв’язок інженерних аспектів діяльності з соціальними, економічними і екологічними аспектами 2) необхідність моделювати і розраховувати не лише основні процеси проектованого інженерного об’єкту, але і можливі наслідки його функціонування, особливо негативні; 3) новий характер інженерного мислення, що передбачає високу загальну культуру особистості інженера.

Третя проблема: як подолати орієнтацію інженерного корпусу лише на ідеали природничонаукового мислення або на технічну культуру. Опозиція технічної і гуманітарної культур добре відома. Представники технічної культури виходять з переконань, що світ підкоряється законам природи, які можна пізнати, а пізнавши, потім поставити на службу людині. Гуманітарно орієнтована людина відмовляється визнавати науково-інженерну обумовленість і причинність, не взагалі, а стосовно життя самої людини, суспільства або природи. Вона переконана, що і людина, і природа - духовні елементи, до яких не можна підходити з позицій технічної культури.

Отже в сучасних технічних вузах гостро постають питання пошуку шляхів гуманізації технічної освіти бо є необхідність поступового подолання технократизму в процесі підготовки майбутніх фахівців. Саме технократизм виявився одним з чинників уповільнення динаміки соціально-економічного розвитку держави. Викладання гуманітарних дисциплін покликане сприяти появі ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців в процесі подолання технократичних підходів до змісту і розуміння вищої освіти.

На жаль, в більшості випадків, як в нашій країні, так і за кордоном, на практиці питання гуманізації вирішується таким чином. У цикл загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін додатково до тих, що традиційно вивчаються - філософії, історії, економіки і фізичної культури включені культурологія, правознавство, соціологія, політологія, іноземна мова тощо. Проте тільки введення додаткових гуманітарних дисциплін саме по собі не передбачає синтезу технічної і гуманітарної культур, і, як наслідок, не змінює змісту отриманих інженерних знань, не робить їх гуманістичними.

Постановка питання про гуманізацію технічної освіти, очевидно, не повинна зводитися тільки до питання про викладання в інженерних вузах гуманітарних дисциплін. Питання повинне ставитися ширше - якою повинна бути інженерна освіта, щоб відповідати сучасним вимогам і інженерній професії, характеру і тенденціям сучасної інженерії, особливостям сучасного освітнього процесу, загальним вимогам і ідеалам людини постіндустріальної культури? У якому сенсі при такій постановці питання можна говорити про гуманізацію технічної освіти?

Отже, враховуючи вищенаведене, гуманізацію необхідно здійснювати не у відриві від технічного навчання, а як би занурюючись в останнє за допомогою вивчення історії науки, естетики науково-технічної творчості, професійної етики, гуманістичних традицій в конкретній області.

Гуманізація вищої технічної освіти передбачає не лише збільшення в навчальному плані блоку гуманітарних дисциплін, але і проникнення гуманістичних ідей в природні і технічні науки. Основне завдання гуманізації полягає в тому, щоб не протиставляти гуманітарну і технічну освіту, а шукати шляхи поліпшення того і іншого в їх єдності і взаємопроникненні.

Гуманізація освіти в більшості випадків розглядається стосовно тих, хто навчається (студентів, учнів тощо) або стосовно організації навчального процесу (за змістом, методами, формою тощо). Проблема гуманізації педагогічної праці, ефективній гуманістично орієнтованій діяльності самого викладача, як правило, не є об’єктом спеціальної уваги. Однак від того наскільки педагог відповідає професійним вимогам освітньої діяльності, багато що залежить.

Гуманізація підіймає вимоги до викладача технічного вузу, передбачається, що лише викладач, що має гуманістичний світогляд, необхідні особисті якості, педагогічну спрямованість, базу психолого-педагогічної підготовки, викладач, якому «комфортно» в своїй діяльності, може побудувати педагогічний процес в гуманістичному руслі.

Таким чином, проблема довготривалого розвитку вищої технічної освіти не може бути вирішена тільки шляхом реформ організаційно-управлінського і змістовного характеру. Все наполегливіше встає питання про необхідність зміни парадигми освіти: з технократичної на гуманістичну [3]. Для гуманізації освіти в технічному вузі, насамперед, необхідно гуманізувати діяльність професіоналів-викладачів технічних і спеціальних дисциплін.

Гуманістична спрямованість, що розглядається з позиції гуманістичної парадигми освіти, може бути визначена, як професійна відповідність, обов’язковим компонентом якої, є психолого-педагогічна фаховість викладача, його готовність до освітньої діяльності, стійка мотивація на розвиток особистості студента засобами предмету, що викладається, здібність до діалогу із студентом, комфортний стан викладача в своїй діяльності, постійне професійне самовдосконалення.

 ВИСНОВКИ

Гуманізація освіти стає однією з глобальних проблем сучасності, а гуманітаризація циклу природничонаукових і технічних дисциплін - одним із засобів її вирішення. Проблеми, що поставили на межу існування все людство, можуть бути подолані лише при іншій комунікативній діяльності, поверненні до загальнолюдських цінностей і етичних засад.

Все реальніше останніми роками стали визнаватися обмеженість і небезпека подальшого розвитку людства за допомогою тільки економічного і технічного зростання, а так само та обставина, що майбутній розвиток більше визначається рівнем культури, розуміння і мудрості людини. Кажучи словами Эріха Фромма, розвиток визначатиметься не стільки тим, що людина має, скільки тим, хто вона є, що вона може зробити із тим, що має.

На сьогодні пріоритетною є проблема пошуку шляхів освіти і виховання людини, фахівця в гармонійному поєднанні з умовами світу, що стрімко змінюється.

  1. Методология организации профессиональной подготовки специалиста на основе межкультурной коммуникации / О.А. Артемьева, М.Н. Макеева, Р.П. Мильруд. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2005. 160 с.
  2. Розов Н.С. Философия гуманитарного образования. М., 1993.
  3. Вербицкая Л.А., Касевич В.Б. О месте гуманитарных наук в системе знаний // Высшее образование в России, 2003, №1, С. 21-30.
Категорія: Гуманітарні | Додав: slavoff (29.05.2014)
Переглядів: 320 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Copyright Кавецький В. © 2017